Книга пам'яті Губарівки

ВАКУЛЕНКО Олексій Володимирович

  07 березня 1977 року – 09 квітня 2023 року

Олексій Володимирович Вакуленко народився 7 березня 1977 року в селі Новософіївка на Богодухівщині. Його дитинство та юність пройшли під знаком праці та любові до рідного краю: з 1984 по 1992 рік він навчався у Губарівській середній школі, де вчителі та друзі пам’ятають його як людину слова, надійного товариша та щирого друга.

Обравши шлях хлібороба, у 1992 році Олексій вступив до Богодухівського СПТУ № 51. Здобувши фах тракториста-машиніста, він присвятив себе справі, що є основою життя на землі. Проте поклик обов’язку вперше відчув ще юнаком: протягом 1995–1996 років проходив строкову службу в лавах армії (в/ч 3022), де загартував характер і навчився військової дисципліни, яка згодом стала вирішальною у його долі.

Після армії розпочався довгий шлях мирної, творчої праці. Машиніст навантажувача на Пархомівському цукровому заводі, працівник СФГ «Промінь», РКЗ «Екватор», Гутянського лісгоспу та ТОВ «МК М'ясний» — усюди Олексія знали як сумлінного майстра. Але найбільшим сенсом його життя була родина. Побудувавши міцну сім'ю у серпні 1998 року, він разом із дружиною виховував трьох дітей — двох доньок та сина, мріючи про їхнє щасливе майбутнє.

Повномасштабна війна застала Олексія Володимировича за кордоном, у Польщі, де він працював з 2021 року. Проте чужина не могла втамувати болю за Батьківщину. Рішення було одностайним — повертатися. Подолавши довгий шлях, на початку квітня 2022 року він знову ступив на рідну землю, і вже наступного дня після приїзду був у військкоматі. Серце справжнього чоловіка не знало іншого шляху, окрім захисту власного дому.

З 9 квітня 2022 року Олексій Вакуленко став до лав захисників, боронячи Харківщину на Золочівському напрямку. Згодом, у січні 2023 року, був переведений до 17-ї окремої танкової бригади (в/ч А3283) на Донецький фронт. Його останньою фортецею став Бахмут. У цьому місті-герої, де кожен камінь став свідком надлюдської мужності, він виконував свій обов'язок до останнього подиху.

Життя воїна обірвалося 9 квітня 2023 року. Доля розпорядилася символічно і трагічно: він загинув рівно через рік після того, як вперше став до строю — день у день, віддавши Україні рівно рік свого героїчного служіння.

Олексій Володимирович не просто повернувся з-за кордону, він повернувся у безсмертя. Багатодітний батько, дбайливий чоловік і незламний солдат — він назавжди залишиться в пам’яті громади як людина, яка понад усе ставила обов'язок перед сім'єю та Україною. Свій останній прихисток Олексій Володимирович знайшов у рідному краї. Він повернувся з пекельного Бахмута додому, щоб назавжди залишитися в пам’яті односельців не лише як мужній воїн, а й як людина великої душі.

Вічна пам’ять Герою!

БОРСУК Роман Адамович

          11 грудня 1975 року – 08 листопада 2023 року

Роман Борсук народився 11 грудня 1975 року в затишному селі Кияни, що на Богодухівщині. Його життєвий шлях із самого малечку був переплетений із рідним краєм: тут він зростав, пізнавав світ та навчався у Губарівській середній школі. Вчителі та друзі пам’ятають його як людину спокійної вдачі, надійну та щиру — того, хто завжди прийде на допомогу без зайвих слів.

Після закінчення школи Роман обрав шлях ремісника, вступивши до Богодухівського ПТУ. Здобувши професію зварювальника, він опанував справу, що потребує точності та витримки. Його руки вміли приборкувати метал, поєднуючи деталі в єдине ціле — так само міцно він тримався і за свої життєві принципи. У мирний час Роман Адамович працював охоронцем у фірмі «Бріг», щоденно дбаючи про порядок та безпеку, ще не знаючи, що невдовзі йому доведеться стати на захист безпеки всієї країни.

Коли Україна опинилася у вогні повномасштабної війни, Роман не шукав виправдань, щоб залишитися в тилу. 03 червня 2022 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Змінивши звичні інструменти на зброю, він вирушив туди, де вирішувалася доля нашої державності — на Донеччину.

Бойовий шлях Романа пролягав через запеклі бої поблизу населеного пункту Берхівка. У цьому пеклі на землі, де кожен метр відвойовувався надлюдськими зусиллями, він виявив неабияку мужність та відданість військовій присязі. 08 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання Роман отримав поранення, несумісне з життям. Його серце зупинилося, але подвиг назавжди закарбувався в історії боротьби за волю України. Він загинув як воїн, захистивши право своїх земляків на мирне небо.

За самовіддану службу та героїзм ще за життя, 24 березня 2023 року, Роман Адамович був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та медаллю «Учасник бойових дій». Ці нагороди стали визнанням його незламності та вірності народу.

Роман Борсук залишиться в нашій пам’яті як символ мужності, справжній патріот, який віддав найдорожче — своє життя — за те, щоб ми могли жити на вільній землі.

Свій вічний спокій Роман Адамович знайшов у рідному селі Губарівка, де земля прийняла свого захисника з усіма почестями.

Вічна слава і світла пам'ять Герою!

УСІК Володимир Володимирович

22 липня1996 року – 09 листопада 2022 року

Володимир Усік народився 22 липня 1996 року в мальовничому селі Губарівка, що на Харківщині. Його дитинство та юність були нерозривно пов’язані з рідним краєм. У 2002 році він пішов до першого класу Гутянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Педагоги та однокласники згадують його як сумлінного учня та надійного товариша.

Після закінчення школи у 2011 році Володимир обрав фах, який є основою сільського життя — вступив до Богодухівського професійного аграрного ліцею. Здобувши спеціальність «тракторист-машиніст», він не шукав легкої долі в містах, а залишився працювати на рідній землі.

Свою трудову діяльність Володимир розпочав 15 серпня 2014 року в фермерському господарстві «Гапонцев В.Б.». Робота в полі вимагала витривалості та відповідальності, і ці риси стали визначальними в його характері.

У червні 2016 року він був призваний до лав Збройних Сил України для проходження строкової служби. Протягом півтора року Володимир гартував характер у війську, а після демобілізації у жовтні 2017 року повернувся до мирної праці. Продовжив роботу у тому ж господарстві, проте вже як водій автотранспортних засобів.

Коли війна постукала у кожні двері, Володимир не залишився осторонь. 30 жовтня      2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ. Потрапивши до елітного підрозділу — 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» (військова частина А 3488) — він обійняв посаду стрільця-гранатометника штурмового відділення. Його бойовий шлях пролягав через найпекельніші точки Східного фронту. У складі штурмової роти він брав участь у запеклих боях на Бахмутському напрямку Донеччини — там, де вогонь не вщухав ні на мить. Як штурмовик, він завжди був на передовій, там, де вирішувалася доля країни. Його бойовий шлях був коротким, але героїчним.

09 листопада 2022 року, під час виконання надскладного бойового завдання, Володимир Усік прийняв свій останній бій. Воїн залишився вірним військовій присязі та українському народові до останнього подиху. Тривалий час він вважався зниклим безвісти, залишаючи рідним крихту надії, проте згодом загибель воїна була підтверджена офіційно.

Володимир загинув у віці 26 років. Він не встиг реалізувати багато мрій, але виконав найвищий обов’язок людини — захистив свій дім і свій народ. Життєпис Володимира Усіка — це історія молодого чоловіка, який понад усе любив рідну землю: спочатку плекав її як хлібороб, а згодом став на її захист як воїн. У пам’яті рідних, друзів та вчителів він назавжди залишиться усміхненим хлопцем, який не побоявся стати до бою за волю України.

Володимир був нагороджений (посмертно) почесною відзнакою 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» — орденом «Золотий едельвейс». Ця відомча нагорода, вручається бійцям славетного батальйону «Айдар» за особливу мужність, відвагу та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань. Також воїн посмертно отримав відзнаку Богодухівської міської ради «Честь і гідність Богодухівщини».

Похований на алеї Слави у селі Губарівка Богодухівського району Харківської області.

Світла пам’ять Герою!

Інформацію приготував колектив учнів КЗ «Губарівська гімназія» Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області